18 стор.

1. Словосполучення
та закономірності його перекладу

Слова служать матеріалом для побудови речень. Розташовані певним чином у реченні, вони передають думки, почуття, враження. Від того, як поєднуються слова, залежить зміст вислову. Наприклад, ряд поданих нижче слів не являє собою речення, тому що тут відсутній граматичний зв’язок слів: Сім білий троянда стояти на стіл у скляний голубий ваза моя сестра. Не можна вважати реченням ряд слів, граматично зв’язаних між собою, але без смислового зв’язку: Водянистий котик | тече | у гіпотенузу.

Отже, слова у реченні повинні поєднуватися як граматично, так і за смислом, утворюючи різні словосполучення. Найбільш уживаними вважаються іменні та дієслівні словосполучення, смислове значення в яких виражається повнозначними частинами мови (дієсловом, іменником, прикметником, числівником, займенником), а граматичне значення виражається службовими частинами мови (артиклями, прийменниками, службовими діє­словами).

Назва словосполучення, а отже, його оформлення та закономір­ності перекладу, залежать від ядра словосполучення. Для іменного словосполучення— це іменник, а для дієслівного словосполучення — це дієслово.

Кожний тип словосполучення (іменне чи дієслівне) утворюється за допомогою своїх засобів зв’язку, до його складу входять ті повнозначні частини мови, які характерні саме для нього. Службові частини мови — артикль, прийменник, службові дієслова, як засоби зв’язку, — завжди стоять на початку словосполучення, граматично зв’язані з його ядром і являють собою ознаки границь словосполучення, які автоматично сприймаються при зрілому читанні.